Головна  →  Адміністрація  →  Протидія корупції  →  Роз'яснення щодо закону

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

 

Р О З' Я С Н Е Н Н Я

 

28.07.2011

 

Одержання подарунків особами,

уповноваженими на виконання функцій

держави або місцевого самоврядування

 

 

Як свідчить досвід європейських країн, першим кроком на шляху до вчинення корупційних дій є можливість публічного службовця отримувати подарунки.

 

З метою обмеження такої форми прикриття корупційних проявів, у пункті 5 статті 8  Конвенції ООН проти корупції ( 995_c16 ) наголошено на тому, що кожна Держава-учасниця прагне, у належних випадках і згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, запроваджувати заходи й системи, які зобов'язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації, в тому числі і про суттєві дарунки, у зв'язку з якими може виникнути конфлікт інтересів.

 

Саме тому у низці країн Європи на законодавчому рівні запроваджено обов'язкове декларування подарунків особами, що обіймають політичні посади, а в деяких країнах - всіма публічними службовцями. Так, в Польщі обов'язковість декларування подарунків передбачена для осіб, які обіймають політичні посади, а також місцеві виборні посади, в Угорщині - для членів Парламенту, у Великобританії, Іспанії та Німеччині - для членів Уряду та осіб, які обіймають політичні посади, а в Латвії - всіма публічними службовцями. Члени британського парламенту зобов'язані декларувати подарунки, вартість яких перевищує 1% від їхньої заробітної плати, члени Парламенту Німеччини - якщо вартість подарунка перевищує 5000 євро, члени французького Парламенту - будь-які подарунки незалежно від їхньої вартості.

 

Для України питання неправомірності подарунків є вкрай актуальним, адже в багатьох випадках з метою вирішення питань у власних інтересах подарунки передаються публічному службовцю особами:

- які зацікавлені в певних офіційних діях установи, в якій працює службовець;

- які ведуть бізнес або розраховують на ведення бізнесу з цією установою;

- які здійснюють певні види діяльності, що регулюються відповідною установою;

- на інтереси яких може вплинути виконання чи невиконання службовцем своїх посадових обов'язків та інше.

 

Як свідчить міжнародний досвід, на практиці розрізнити подарунок та хабар між собою досить важко, тому питання отримання та передачі подарунків публічними службовцями, з метою запобігання виникненню корупційних проявів у їх діяльності, повинно бути обов'язково врегульовано на законодавчому рівні.

 

Доречним у цьому випадку є використання досвіду Сполучених Штатів Америки, де подарунком вважається все, що може бути виражено у грошовому еквіваленті, а саме: гроші, товари, різноманітні послуги (наприклад, такі як подорожі, проживання в готелі, харчування, оплата навчання тощо). Винятки з цього правила чітко визначені на законодавчому рівні. Наприклад, не вважаються подарунками прохолоджувальні напої чи кава, вітальні картки або аналогічні сувеніри незначної вартості.

 

Досить тривалий час точилися гострі дискусії з приводу того, як  врегулювати зазначене питання на законодавчому рівні: заборонити взагалі приймати подарунки, дозволити лише подарунки, вартість яких не перевищує певний розмір, зобов'язати передавати в орган державної влади, де працює публічний службовець, усі подарунки або лише ті, які за ціною є вищими ніж визначена вартісна межа, та реєструвати їх отримання тощо.

 

Нарешті був обраний компромісний підхід між зазначеними трьома шляхами врегулювання питання одержання подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави, який знайшов своє відображення у Законі України "Про засади запобігання і протидії корупції" ( 3206-17 ) (далі - Закон).

 

Так, відповідно до частини першої статті 8 Закону ( 3206-17 ) особам, уповноваженим на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування та деяким прирівняним до них особам, забороняється приймати дарунки (пожертви), за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами, тобто у формі так званого "завуальованого" хабара. Крім того, категорично забороняється приймати будь-який дарунок (пожертву) від підлеглої особи.

 

Згідно із Законом ( 3206-17 ), публічним службовцям дозволено приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, - однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.

 

Стаття 22 Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік" ( 2857-17 ) встановлює такий розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі: з 1 січня - 941 гривня, з 1 квітня - 960 гривень, з 1 жовтня - 985 гривень, з 1 грудня - 1004 гривні.

 

У зв'язку з цим, в період з 1 липня 2011 року до 31 грудня 2011 року з одного джерела дозволяється отримувати дарунки не більше ніж на 941 гривню. В той же час, вартість дарунка (пожертв) отриманого одноразово в період з 1 липня по 1 жовтня 2011 року, не може перевищувати 480 гривень, з 1 жовтня по 1 грудня 2011 року - 492 гривні 50 копійок, а з 1 грудня 2011 року по 1 січня 2012 року - 502 гривні.

 

Таке обмеження вартості дарунка не поширюється на дарунки, які даруються близькими особами. Близькими особами Закон ( 3206-17 ) визначає подружжя, дітей, батьків, рідних братів і сестер, діда, бабу, онуків, усиновлювачів, усиновлених, а також інших осіб за умови їх постійного проживання разом із суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення.

 

Отже в даному випадку мова йде не тільки про близьких осіб суб'єкта відповідальності за корупційні правопорушення, з якими він перебуває у офіційному родинному зв'язку, а й про інших членів його сім'ї, за умови, якщо вони проживають разом та ведуть спільне господарство, як це передбачено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ), відповідно до якої сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

 

Крім того, дарунками не вважаються загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

 

Враховуючи вимоги Закону ( 3206-17 ), до особистих подарунків належать подарунки, одержані від близьких осіб, давніх друзів та добрих знайомих, які дарують подарунки з нагоди, наприклад, дня народження, ювілею, або загальновизнаного свята (Новий рік, Міжнародний жіночий день, День захисника Вітчизни) за умови, що їх дарунки не впливатимуть на прийняття публічними службовцями правомірних рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.

 

До дарунків, що дозволятимуться приймати публічними службовцями, можуть бути віднесені і ділові дарунки (сувеніри) і прояви гостинності (запрошення на каву або вечерю) у скромних масштабах, які широко використовуються для налагодження добрих ділових відношень і зміцнення робочих стосунків.

 

Однак умовами прийняття таких подарунків та проявів гостинності є знову ж таки те, що такі подарунки та прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на прийняття публічними службовцями рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.

 

Важливою вимогою Закону ( 3206-17 ) є встановлення обов'язку передавати подарунки, одержані як дарунки державі, тобто вручені під час візитів, урочистостей, інших офіційних заходів, до того органу державної влади, в якому працює публічний службовець, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. А тому, вказане питання буде остаточно врегульовано після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про затвердження порядку передачі подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

 

Таким чином, унормування порядку отримання подарунків є одним із найважливіших запобіжних заходів у сфері попередження умов виникнення корупційних ризиків діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки дозволяє врегулювати конфлікт інтересів, а саме, суперечності між приватними інтересами публічного службовця та його службовими обов'язками, наявність яких може вплинути на об'єктивність та неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій в процесі його службової діяльності.

 

Департамент антикорупційного законодавства та законодавства про правосуддя

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

 

 

 

Р О З'Я С Н Е Н Н Я

 

 

 

26.08.2011

 

 

 

Участь громадськості у заходах щодо запобігання корупції як запорука успішної антикорупційної політики

 

 

З корупцією можливо боротися використовуючи різні заходи: суто репресивні, які полягають у виявленні, розслідуванні та розкритті корупційних правопорушень і притягненні винних осіб до відповідальності, або превентивні, серед яких такі як покращення прозорості, підзвітності і доброчесності державних структур, правовий захист громадян та підвищення правової обізнаності, підвищення етичних стандартів у діяльності публічних службовців, просвітницька робота з населенням та окремими цільовими групами, виховання молоді у дусі неприйняття корупції.

 

Але жоден з цих заходів не буде успішним, якщо під час їх реалізації буде відсутня підтримка з боку суспільства. Досвід багатьох країн свідчить про те, що активність громадян, зацікавлених у подоланні корупції, є головною передумовою подолання корупції.

 

Саме тому про обов'язкову участь громадськості у подоланні корупції зазначено у Конвенції ООН ( 995_c16 ), підписання якої 9 грудня 2003 року міжнародною спільнотою стало однією з найбільш визначних подій в історії сучасних міжнародно-правових відносин у сфері запобігання та протидії корупції.

 

У положеннях  цієї  Конвенції ( 995_c16 ), яка готувалася на основі найкращих практик у сфері запобігання корупції, серед іншого підкреслюється, що ефективна реалізація антикорупційної політики держави має базуватися на комплексному застосуванні примусових, попереджувальних та просвітницьких процедур, що може бути забезпечено виключно за умови спільної участі у цьому процесі органів влади та громадськості.

 

Так, стаття 13 Конвенції ( 995_c16 ) визначає необхідність участі суспільства у заходах щодо запобігання і протидії корупції, а для цього необхідно сприяти активній участі окремих осіб і груп за межами державного сектора, таких як громадянське суспільство, неурядові організації та організації, що функціонують на базі громад, у запобіганні корупції й боротьбі з нею та для поглиблення розуміння суспільством факту існування, причин і небезпечного характеру корупції, а також загроз, що створюються нею. Цю участь слід зміцнювати за допомогою таких заходів, як:

 

a) посилення прозорості й сприяння залученню населення до процесів прийняття рішень;

 

b) забезпечення для населення ефективного доступу до інформації;

 

c) проведення заходів щодо інформування населення, які сприяють створенню атмосфери неприйняття корупції, а також реалізація програм державної освіти, у тому числі навчальних програм у школах й університетах;

 

d) повага, заохочення та захист свободи  пошуку, отримання, опублікування та поширення інформації про корупцію.

 

З ратифікацією цієї Конвенції ( 995_c16 ) Верховною Радою України пов'язана розробка та, в подальшому, прийняття 7 квітня 2011 року Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" ( 3206-17 ), спрямованого на створення дієвої системи запобігання корупції, розробки  і впровадження комплексу організаційно-правових заходів для протидії цьому явищу, виявлення та подолання його соціальних передумов і наслідків та створення нових дієвих механізмів для досягнення цієї мети.

 

Так, зазначеним Законом ( 3206-17 ) розширено коло суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції в Україні, та виокремив серед них окрему групу суб'єктів, що беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері (стаття 5 Закону) ( 3206-17 ). До таких суб'єктів, крім місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій та їх посадових осіб, вперше, ідносяться громадяни  та об'єднання громадян.

 

Додаткові права громадян та громадських організацій  щодо запобігання та протидії корупції містяться у статті 18 цього Закону ( 3206-17 ).

 

 Згідно з  цією статтею громадяни у сфері щодо запобігання, виявлення та протидії корупційним правопорушенням мають право:

 

- повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції, іншим органам, зазначеним у статті 5 цього Закону ( 3206-17 ), керівництву та колективу підприємства, установи чи організації, в яких були  вчинені ці правопорушення, а також громадськості;

 

- запитувати та одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, не заборонених законом, інформацію про діяльність щодо запобігання і протидії корупції;

 

- проводити, замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних органів державної влади;

 

- брати участь у парламентських слуханнях та інших заходах з питань запобігання і протидії корупції;

 

- вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції;

 

- проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання і протидії корупції; проводити заходи щодо інформування населення з питань запобігання і протидії корупції; здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції, з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству.

 

Об'єднанню громадян, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, а також стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.

 

Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах органів державної влади, органів місцевого самоврядування невідкладно, але не пізніше дня, наступного за днем їх внесення належним суб'єктом до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

 

Крім цього, статтею 19 Закону ( 3206-17 ) передбачено звітування спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції, щороку не пізніше 15 квітня.

 

Таким чином, Закон ( 3206-17 ) створює умови участі інститутів громадянського суспільства у реалізації громадського моніторингу за діяльністю органів державної влади, в тому числі, у сфері запобігання і протидії корупції, що дозволить посилити можливості суспільства в сприянні зниженню рівня корупції в державі.

 

 

 

Департамент антикорупційного законодавства та законодавства  про правосуддя

 

 

Обмеження щодо

державних службовців та

інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції

 

Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права:

а)  сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона
працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції зуправління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси
держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського
товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших
виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств
 тощо,організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку
діяльність;

г)  відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну
інформацію.

Обмеження, передбачені у пунктах "6м і "в", не поширюються на депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, які здійснюють депутатські повноваження, не пориваючи з виробничою чи службовою діяльністю.

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б)  неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльністьінших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх
повноважень;

в)  бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

г)  надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження.

 




 

Версiя для друку